Софія Русова

     У день, коли Софія повінчалася з Олександром Русовим, вона отримала лиш один подарунок. То була рапсодія на пісню «Золоті ключі» , яку присвятив Софії з нагоди одруження автор – Микола Лисенко.

    Їй було тоді вісімнадцять. Усе життя бринів у її серці той рідний наспів. І озивався-відлунював щирою любов’ю у серцях інших – дитячих. Саме до дітвори завше звертала Софія свої погляди, думки, надії, саме їй присвячувала свою невтомну працю.

Вона таки знайшла «золоті ключі» до дитячої душі, до майбутньої української школи, котру вимріяла, вистраждала, у створення якої вкладала весь свій талант.

    Софія Русова читала курс дошкільного виховання в Київському педагогічному інституті, викладала французьку мову в Комерційному інституті, редагувала «Світло» - легальний український педагогічний журнал, що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З  номера в номер з’являлися на сторінках  «Світла» роздуми Русової. Прості, щирі,мудрі. То роздуми вихователя, матері, талановитої українки, котра збагнула істину: культура і свідомість нації народжуються біля колиски немовляти, над якою мусить витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне слово.

160 слів                                                                             Із часопису.