Ukrteacher - Сайт Самілик Л.В.

ТЕМА: Думи – безсмертні пам'ятники, створені генієм самого народу ( І. Франко). (Героїчний епос українського народу. Різновиди дум. Кобзарі

Tue, 29 Nov 2016 13:03:27 GMT

ТЕМА: Думи – безсмертні пам'ятники, створені генієм самого народу ( І. Франко). (Героїчний епос українського народу. Різновиди дум. Кобзарі та лірники – виконавці народних дум. Сучасні виконавці. Національна капела бандуристів України). МЕТА: ознайомити учнів з кобзарством як одним із явищ української національної культури; розкрити зв'язок народних співців із життям українського народу, багатство тематики і глибину змісту їхньої творчості; вчити учнів логічно висловлювати свої думки; виховувати патріотичні почуття. ТИП: інтегрований урок контекстуального аналізу ( українська література – історія – музика) УНАОЧНЕННЯ: історичні контекстні матеріали, портрети кобзаря О. Вересая, історичних діячів Б. Хмельницького, І. Богуна, народних інструментів, фонозапис думи та гри на бандурі, малюнок карти Києва (1240 р.) та нападу татар на місто. ФОРМИ РОБОТИ: фронтальна, робота в групах МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ: слово вчителя, бесіда, методи «Прес», «Незакінчене речення», «Мікрофон», дидактична гра «Три речення». І. Організаційно-мотиваційний етап 1.ВСТУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ. «Терпкими соками суворої й величної історії, волелюбністю народного серця й незмірною любов'ю до рідної навпіл засіяної зерном і кров'ю землі вирощена українська дума. Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли , а під зловісний блиск турецького ятагана народжувалася українська дума. Тому ми й крізь віки відчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, свист козацьких шабель, брязкіт невольницьких кайданів і ясну перемогу», - так писав про причини появи дум Михайло Стельмах. 2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ. МОТИВАЦІЯ. -Єдині живі свідки всіх подій минулого – це думи та історичні пісні, що складають одну із найвеличніших сторінок духовного життя народу – поетичний епос України. Дума допомогла найкращим синам і дочкам українського народу піднімати маси на боротьбу проти гнобителів. Героями національного епосу були ті, кого на подвиг вів високий душевний злет, почуття гідності і честі, що ставилися вище за особисте життя. Щоб краще зрозуміти зміст дум, їх ідейно-тематичне звучання, спробуємо проаналізувати їх появу, залучаючи інформацію про різні історичні періоди. Цей урок змусить вас замислитися над історичним минулим Батьківщини, пірнути у чарівний світ народних дум, відчути глибоку повагу до героїв – захисників. Сьогодні у нас незвичайний урок, урок – подорож у минуле. ІІ. Виконавчо-діяльнісний етап 1.АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ. Перевірка домашнього завдання (бесіда). -Чому треба вивчати літературу, прагнути якомога більше читати? -Чому фольклор – це мудрість народна? -Які види усної народної творчості ви знаєте? -Виразне читання історичної пісні, яка найбільше запам'яталася; висловлення про неї власного судження. -Учні зачитують асоціативні ряди до поняття «пісня», «історична пісня». - Який, на вашу думку, зміст має вираз «героїчний епос»? 2.Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу. Слово вчителя. Література дуже пов'язана з історією та музичним мистецтвом. Не можна розглядати певний літературний твір без історичної передмови. А співучий український народ здавна ніс у своїх піснях і життєвий досвід, і радість, і біль, і віру в перемогу. Готуючись до уроку, учні класу були поділені на 3 групи: 1 гр. – історики, 2 гр.- літературознавці, 3 гр. – музикознавці. Кожна група отримала певне завдання. Під час уроку всі матимуть змогу презентувати опрацьований матеріал. 3.ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМНОГО ПИТАННЯ. Яке заповітне бажання народу знайшло свій вияв у думах? 4.РОБОТА З ТЕОРЕТИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ. Слово вчителя ( пояснення матеріалу за допомогою таблиці). Думи – ліро-епічні твори, для них характерна сюжетність, епічна розповідь чергується з ліричними відступами. Досконала поетична форма дум, шліфуючись століттями, не має нічого подібного в поезіях інших народів світу. Вперше термін «дума» згадується в хроніці 1506 року С.Сарніцьким. Цей термін суто народний, утворений від слів «думка», «думати». ДУМИ – це ліричні або драматичні твори, присвячені важливим історичним подіям та відважним героям (запис у зошит). Усі народні думи поділяються на історично – героїчні та соціально-побутові. Розглянемо перший вид дум – історично – героїчні. Вони поділяються на 2 цикли: думи про боротьбу українців з турками й татарами та думи про козацько – польські війни. Звернемо увагу на думи першого циклу . Щоб повніше уявити події того часу, надамо слово історикам. ВИСТУПИ УЧНІВ – ІСТОРИКІВ 1 учень. На початку 12 ст. в Центральній Азії на величезній території – від Байкалу до південних окраїн пустелі Гобі – утворилася могутня військово – феодальна монгольська держава. 1206 року її очолив хан Тимучин (Чінгісхан) (портрет Чінгісхана). Він став на шлях завойовницьких воєн. Татари були вправними вершниками, чудово володіли зброєю. Хлопці змалку вчилися їздити на конях, стріляти з лука. 2 учень. У 1222 р. монголо – татари вийшли в Причорноморські степи й завдали поразки половцям. Їхній хан Котян звернувся за допомогою до сусідів-слов'ян. На його боці виступили князі галицькі, волинські, київські, чернігівські та смоленські. 31 травня 1223 р. на р .Калка об'єднане русько-половецьке військо зустрілося з татаро-монголами, проте через неузгодженість дій було повністю розгромлене. Загинули шість князів. Як зазначав літописець, «такої поразки ще не було ніколи». За літописними джерелами, татари поклали полонених під дошки, на яких кілька днів святкували перемогу. 3 учень. По смерті Чінгісхана похід на Русь очолив його онук Батий (портрет Батия). 140-тисячна монголо-татарська армія розгромила війська рязанського та володимиро-суздальського князів. На зиму нападники відійшли в половецькі степи, щоб відновити свої сили. А навесні 1239 року Батий продовжив похід у руські землі. Завойовники захопили Переяслав, Чернігів і восени 1240 р. розпочали облогу Києва (карта Києва). Підійшовши до міста, татарський полководець побачив, яке воно гарне. Не бажаючи руйнувати його, він послав до мешканців посла з пропозицією добровільно здати Київ. Однак жителі не погодилися на це. Оборону очолив воєвода Дмитро. Татарські бойові машини великими довбнями безперервно гатили в мури. В одному місці їм вдалося пробити отвір, і ординці вдерлися до міста. Останні захисники Києва сховалися в Десятинній церкві і звідти стріляли з луків, кидали каміння. Від ударів бойової техніки стіни храму завалилися, й усі, хто там був, загинули.7 грудня 1240 року хан Батий захопив Київ, зруйнував його і знищив усе населення. 4 учень. Насильства з боку татар викликали народний опір. Найпоширенішими формами протесту були відмова сплачувати данину, втечі у важкодоступні місця. Іноді доходило і до збройних сутичок з ханськими збиральниками данини – баскаками. Золотоординське іго зруйнувало господарство, матеріальну й духовну культуру Київської Русі. З появою Запорозької Січі боротьба проти турків й татар набирала дедалі запеклішого характеру. Починаючи з кінця 16 ст., козаки здійснювали постійні напади на володіння Туреччини та Кримського ханства. У відповідь на татарські вторгення козаки нищили татарські кочові стійбища. Вони руйнували татарські й турецькі фортеці, знищували їхні гарнізони, здійснювали проти них морські походи. Ціною величезних жертв народ врятував Європу від ординців. МЕТОД « НЕЗАКІНЧЕНЕ РЕЧЕННЯ». -У 1222 році феодальну монгольську державу очолив… -«Такої поразки не було ніколи», так літописець писав про… -Навесні 1239 року хан Батий розпочав похід на… -Батий запропонував здати Київ , тому що… -Найпоширенішими формами протесту проти насильства ворогів були… МЕТОД «МІКРОФОН» -Чи правильно чинили русичі, наражаючись на смертельну небезпеку, захищаючи власні міста? ВИСТУПИ УЧНІВ – ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ 1.У думах першого циклу (про боротьбу українців з турками й татарами) розповідається про турецьку неволю («Невольницький плач», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі»); про героїзм і завзяття козаків («Козак Голота», «Розмова Дніпра з Дунаєм», «Отаман Матяш старий»); про порятунок козаків з неволі та повернення в Україну («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Коваленко»); про лицарську смерть козаків («Федор безродний, бездольний», «Три брати самарські», «Іван Коновченко»). Слово вчителя. Багатостраждальний український народ зазнав багато знущань, наруги від татаро-турецьких загарбників, але не менше й від польської агресії. Частина України вже входила до польського королівства, але поляки не залишали надії заволодіти усією Україною, підкорити собі її волелюбний народ. ВИСТУПИ УЧНІВ – ІСТОРИКІВ 1 учень. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю й ставали кріпаками. Значно погіршилося становище міщанства й реєстрових козаків. Критичним було становище в національно- релігійній сфері. Усіляко обмежувалися можливості українців уживати рідну мову. Одним за одним в Україні з'являлися католицькі костьоли, монастирі та єзуїтські колегіуми. Незважаючи на проголошувану владою свободу віросповідання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійні утиски були чинником, що об'єднував представників різних верст у їхніх протестах проти польської влади. 2 учень. Національно – визвольна війна українського народу середини 17 ст. – це війна українського народу під проводом Б. Хмельницького (портрет Б. Хмельницького) за визволення від польсько-шляхетського панства. Створити з повсталих селян і козаків боєздатну армію, яка боролася за визволення України, Хмельницький зміг, спираючись на своїх сподвижників. Серед них були представники різних станів – козацтва, української шляхти, міщан. До найближчого оточення гетьмана належали І. Богун (портрет І Богуна), Бурляй, Гиря, Кривоніс. Національно- визвольна війна довела всьому світу, що український народ здатний захистити свою землю, свою честь, свою гідність. ДИДАКТИЧНА ГРА « ТРИ РЕЧЕННЯ» Правила гри. Учні повинні передати зміст розглянутого матеріалу трьома реченнями. Перемагає той, у кого ці три речення будуть найкоротшими і найточніше передадуть прослухану інформацію. ВИСТУПИ УЧНІВ – ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ 1 учень. Звичайно, такі визначні події не могли не знайти відображення у народних думах. Саме тема боротьби проти польської шляхти лягла в основу дум другого циклу. У цих думах оспівувалися героїчні походи козаків, возвеличувалися ватажки, звучали слова співчуття загиблим героям та слова ненависті і ганьби зрадникам. 2 учень. Думи «Хмельницький і Барабаш», «Іван Богун», «Хмельницький і Василь Молдавський», «Перемога Корсунська» належать до цього циклу. У думах майже завжди головними героями є реальні особи. Слово вчителя Ми розглянули перший вид народних дум – історико–героїчні, за допомогою учнів –істориків зрозуміли причини їх появи. А учні–літературознавці ознайомили з визначенням думи, її ознаками та різновидом. -Чи погоджуєтесь ви з і словами Ігоря Коптієнка: Ніхто не хоче жити в неволі: Ні звір, ні птах, тим більш – людина. І тільки трапиться година – Торує кожний шлях на волю. (Учні роблять висновок про значення боротьби проти загарбників, пов'язуючи відповіді з народними думами). 2-ий міні-модуль II. Виконавчо-діяльнісний етап Слово вчителя Переходимо до другої частини уроку, на якій розглянемо другий вид народних дум – соціально – побутові та поговоримо про виконавців .Надамо спершу слово учнім – літературознавцям. СЛОВО УЧНЯМ – ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯМ. 1 учень. Соціально- побутові думи є своєрідним продовженням думової традиції. Написані здебільшого під час занепаду національної свідомості та посилення національно- політичного гніту, вони не містять згадок про конкретні історичні особи чи історичні події. У них знову діють безіменні герої – козаки, але вже не в лицарських походах, боях і перемогах, а в побутових ситуаціях. Тут змальовуються явища суспільного та родинного життя, стосунки козака зі своєю родиною. 2 учень. Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж його поверення («Повернення Удовиченка до матері»). Ці твори не мають переможного пафосу. В наявності елемент плачу: сестра плаче, відправляючи брата у військо, мати – дізнавшисть про те, що син загинув чи потрапив у полон. Часом уривки дум є справжніми зразками народних голосінь. Прикладами дум цього різновиду є думи «Бідна вдова», «Сестра і брат», «Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер», «Проводи у військо». У соціально – побутових думах розроблялися проблеми моралі, людських стосунків. Слово вчителя Молодці. Добре підготувалися, історики дали нам ясну картину історичних подій, пов'язаних з творенням дум. Літературознавці вправно пов'язали подані події з тематикою дум. Можна зробити невеликий висновок . ВІДПОВІДЬ НА ПРОБЛЕМНЕ ЗАПИТАННЯ. Яке заповітне бажання народу знайщло свій вияв у думах? МЕТОД «ПРЕС» -Я вважаю, що… -Тому що… -Наприклад… -Отже… Думи відображали події здебільшого героїчного характеру, підносили ідею патріотизму, оборони рідної землі. У них оспівані різні подвиги, народна визвольна боротьба проти чужоземних нападників і «власних» панів. У думах возвеличуються герої з народу, що захищають незалежність Вітчизни. Герої українських дум виступають самовідданими захисниками рідної землі. Любов до України – високе і святе почуття для героїв народних дум. Громадському обов'язку вони підпорядковують свої особисті інтереси. РОБОТА З КОНТЕКСТНИМИ МУЗИЧНИМИ МАТЕРІАЛАМИ. СЛУХАННЯ ЗАПИСУ ГРИ НА БАНДУРІ Слово вчителя. (Звучить запис гри на бандурі, мелодія «Україна» у виконанні капели бандуристів з Торонто). Прислухайтесь до звуків прадавньої бандури… У них гудіння вітру у дикому степу й ніжний шепіт трав… Прислухаймося: то бандура доносить нам звуки кривавої битви та брязкіт шабель, то бандура плаче разом з козаками-невольниками в далекій бусурманській Туреччині, то не що інше, як клич українських славних козаків в переможній битві… Переходимо до третьої частини уроку. Надійшла черга надати слово учням–музикознавцям. ВИСТУПИ УЧНІВ-МУЗИКОЗНАВЦІВ 1 учень. За характером мелодії дум близькі до речитативу, тобто напівспіву – напіврозмови. Виконувалися думи у супроводі народного інструмента, який називають кобзою, бандурою або лірою. Кобза і бандура – музичні інструменти, виготовлені з цілісного шматка верби чи клена. Кількість струн у кобзах може бути різною. Старі мали тільки 12 струн. Згодом з'явилися інструменти на 20-30-35 і більше струн. У давнину струни виготовляли з кишок тварин, пізніше їх замінили металевим. 2 учень. Виконавців народних дум називали і кобзарями, і бандуристами, і лірниками відповідно до того, саме у супрводі котрих музичних інструментів звучали ці твори. Повертаючись із турецької неволі, обдаровані сліпці навчалися грати на кобзі – бандурі. Одні з них мандрували селами, заробляючи грою та співом на прожиття, інші приставали до козаків і супроводжували їх у походах. Кобзарів козаки поважали, бо вони своїм героїчним співом закликали народ до боротьби за національне та соціальне визволення, оспівували героїчні подвиги козаків, пробуджували волелюбний дух нашого народу. Кобзарі творили, боролись і вмирали, як і сотні тисяч безіменних козаків. Відомо, що в 1770 році шляхетський суд у Кодні, який чинив розправу над полоненими козаками, покарав на смерть трьох бандуристів – Василя Марченка, Прокопа Скрягу та Петра Сокового за те, що вони козакам «на бандурі грали». 3 учень. Найяскравішою особистістю серед українських кобзарів був співець із Прилуччини Остап Вересай. Народився він у с. Калюжинці Полтавської губернії у родині сліпого скрипаля – кріпака. У 14 років Остап втратив зір. Для незрячого підлітка стати кобзарем був єдино правильний вибір. Досягнувши 15-річного віку і маючи великий хист та бажання навчатися музиці, розпочав науку. Кобзарському мистецтву, зазвичай, вчилися 3 роки і 3 місяці, віддаючи заробіток майстру. Після посвяти «на майстра», отримавши кобзу та трохи грошей, кобзар Лобза (як почали звати Вересая) пішов у народ. Дуже багато виступав Вересай, подорожу чи від міста до міста. Успіх був вражаючий. Про «Гомера з України» - саме так назвали кобзаря журналісти – із захопленням повідомили всі петербурзькі газети і журнали. Виступав кобзар і в царському палаці, після чого від враженої співом царської родини отримав табакерку з дарчим написом. Була у житті кобзаря незабутня зустріч з Т. Шевченком. Помер народний співець у квітні 1890 року. Проводжали його в останню путь усім селом, вкривши могилу живими квітами. Ще за життя слава про нього облетіла весь світ. У багатьох європейських країнах, в Америці почали з'являтися статті про унікального співака. 4 учень. Примножила світову славу українського кобзарства і Державна заслужена капела бандуристів України. Гастролюючи в Японії, вона зачарувала жителів цієї країни, відвідала 18 міст і дала 22 концерти. Далеко від України, в американському місті Детройт, вже не одне десятиліття діє капела бандуристів ім. Т.Шевченка. Капеляни гордо несуть славу українського кобзарства по всьому світу. Сучасними виконавцями українських народних дум вважаються В. та М. Литвини, В.Нечема. (Звучить фрагмент думи «Про бідну вдову і трьох синів» у виконанні Володимира Кушпета). 3-ий міні-модуль II. Виконавчо-діяльнісний етап Творча діяльність учнів Творча робота в групах над складанням сенкана про думу або акровірша, у якому перші літери рядків утворюють слово «дума». Робота в групах. Представлення результатів роботи. IІІ. Контрольно-корекційний етап 1.Підбиття підсумків. Оцінювання. - З якими історичними подіями пов'язано творення дум? - Чому ж українська земля привертала увагу нападників? - Чи можна слова Максима Рильського „Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього” пов'язати з темою уроку? 2.Рефлексія. – Що пізнавального для вас було на уроці? Який вид роботи був найцікавішим? Що видалося важким, нецікавим? 3. Домашнє завдання. Для всіх учнів:Опрацювання теоретичного матеріалу за підручником. За бажанням: скласти кросворд з теми «Дума». Використані інформаційні джерела 1.metodportal.com 2.school.xvatit 3.www.ukrlit.vn.ua 4.osvita.ua 5.www.teacherjournal.com.ua 6.Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9 класи ( зі змінами , внесеними у 2015 році). 7. «Українська література». Підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів / О.І. Борзенко, О.В. Лобусова. – Харків: Видавництво «Ранок», 2016. - С. 35 - 37

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАЛЕЙДОСКОП -Урок за творчістю Тараса Шевченка

teachermov — Wed, 03 Feb 2016 09:02:22 GMT

Урок з української літератури Михайло Старицький Урок семінар

teachermov — Wed, 03 Feb 2016 08:56:19 GMT

Цікаві завдання з української мови video

teachermov — Wed, 03 Feb 2016 08:51:53 GMT

Життя і творчість М.Коцюбинського video

Wed, 03 Feb 2016 08:37:55 GMT

https://www.youtube.com/watch?v=ep_uXixa6XI

Типи речень за метою висловлювання.

teachermov — Wed, 22 Apr 2015 07:57:25 GMT

Тема. Типи речень за метою висловлювання.

Мета: поглибити й систематизувати знання учнів про види речень за метою висловлювання, про окличні речення, розвивати вміння спостерігати над мовним матеріалом; формувати загально пізнавальні вміння розпізнавати види речень за метою висловлювання, розповідно-окличні, питально-окличні, спонукально-окличні, правильно їх інтонувати, розвивати творчі вміння побудови речення, різних за метою висловлювання, правильно вживати розділові знаки.

$CUT$

Тип уроку: поглиблення та систематизація знань.

Обладнання: епіграф, таблиця „Окличні речення”, схема-опора „Інтонування речень”.

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

(Повідомлення теми, мети уроку)

Епіграф: Розділові знаки – це як нотний знак

Вони твердо тримають текст

І не дають йому розсипатись

К. Паустовський

Також у процесі вивчення матеріалу на уроці ми поговоримо про сім’ю, родину. Ваші батьки бажають вам щастя, виховують вас людяними, бережуть від усього лихого, думають про те, щоб ви творили добро на своїй землі. Пропоную вашій увазі вірш А. Малишка на екрані. Прочитайте уважно, зверніть увагу на розділові знаки, види речень за метою висловлювання.

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне,

Бо світиться вогник у темній ночі,

Мов кличе додому мене!

Також до нас завітала сьогодні Мудра Сова. Протягом уроку Сова буде спостерігати за роботою, а потім дасть завдання і ви повинні показати свої знання.

Позначте на полях свій настрій.

II. Актуалізація опорних знань

Фронтальна бесіда (записано на екрані)

Що вивчає синтаксис?
Яка роль словосполучень у мовленні?
Які сполучення слів не утворюють словосполучення?
Що таке речення?
Яка роль речення у мові? Навести приклади.
Що вивчає пунктуація?
Які ви знаєте види речень за метою висловлювання. Навести приклади. Читання загадок, відгадування їх.

- Маленька, а реченнями командує.

- Що за знак – стрункий, мов лис, він над крапкою завис, спонука до поклику, хто ж бо він?

- Він після речення вмостився,

Схожий на гачок.

Він нас примушує питати,

А сам ні пари з уст – мовчок.

Що це таке?

III. Опрацювання нового матеріалу

1. Самостійна робота з підручником.

2. Опрацювання таблиці „Види речень за метою висловлювання”.

3. Бесіда

Давайте простежимо за підвищенням та пониженням тону

Шануймо своїх батьків.

Чи ви шануєте своїх батьків?

Шануйте своїх батьків!

4. Опрацювання таблиці „Відомості про речення”

5. Спостереження над новим матеріалом (Речення записані на дошці)

Фотографії, рушники – родинна реліквія.

Даруйте на щастя вишиваний рушник.

Чи ви прислухаєтеся до порад батьків?

Перебудувати речення, записати в зошити : спонукальне на питальне,

питальне – на спонукальне.

6. Коментоване письмо

Треба дбати про честь своєї родини!

Учися поважати думку інших!

Вчіться складно говорити своїм рідним словом!

IV. Закріплення нового матеріалу

1. Сова дає вам самостійну роботу з картками. (клас ділиться на 4 групи)

Картка №1

Проаналізувати речення за метою висловлювання

Теплого літнього дня ми вибираємося сім’єю до лісу, щоб послухати співи різноголосого птаства.

Слухайся бабусиних порад.

Даруйте батькам радість!

Чи допомагаєш батькам по господарству?

Скільки шляхів-доріг відкрито кожному!

Материні ласкаві очі дарують нам тепло.

Найдорожчі слова і найсердечніше пісні присвячуй матерям.

Картка №2

Написати невеликий текст про свою родину, вживаючи різні за метою висловлювання речення.

Картка №3

Уявіть ситуацію, вам довелося з батьками збирати ягоди в лісі. Опишіть свої враження від цього, використовуючи різні за метою висловлювання речення.

Картка №4

Поширити речення другорядними членами, підкреслити граматичну основу

1) Матуся допомагає...

2) Бабуся любить розповідати...

3) Люби свою сім’ю...

4) Ми щасливі...

2. Перевірка роботи в групах.

3. Мудра сова підбиває підсумки (Кожна група вибирає у сови оцінку-картку: розумники, молодці, інтелектуали, мудреці. Один із представників групи оцінює роботу кожного учня).

V. Підсумок уроку

1. Про що ми дізналися на уроці?

2. Для чого це нам?

VI. Оцінювання знань учнів

VII. Домашнє завдання

Вивчити пар.4 вправа 90

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

teachermov — Wed, 22 Apr 2015 07:48:33 GMT

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

(назва району)

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Наказ № від

Директор школи ()

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ

ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Загальні положення.

1.1 Дана посадова інструкція розроблена на підставі тарифно-кваліфікаційної характеристики вчителя
української мови та літератури, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 31.08.1995 р. №
463/1268. При розробці інструкції враховані рекомендації організації службі охорони праці в освітніх
закладах.

Вчитель української мови та літератури призначається і звільняється з посади наказом по відділу освіти з
подання директора школи. •
Вчитель української мови та літератури повинен мати вищу або неповну вищу освіту без вимог до стажу
педагогічної роботи.
Вчитель української мови та літератури підпорядкується безпосередньо заступнику директора школи з
навчально-виховної роботи.

1.5 У своїй діяльності вчитель української мови та літератури керується Конституцією України і законами
України, указами Президента України, рішеннями кабінету Міністрів України, органів управління освіти всіх
рівнів з питань освіти і виховання учнів, правилами і нормами охорони праці, техніки безпеки і
протипожежного захисту. Статутом школи (правилами внутрішнього розпорядку, наказами і
розпорядженнями директора школи, посадовою інструкцією), трудовою угодою, контрактом. Дотримується
у роботі Конвенції про права дитини.

2. Функції Основними напрямками діяльності вчителя є:

2.1 Навчання і виховання учнів з врахуванням специфіки навчального предмета і віку школярів

2.2 Формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду

2.3 Виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, Державних символів України, прав і
свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії,
свідомого становлення до обов'язків людини і громадянина

2.4 Забезпечення режиму дотримання норм та правил техніки безпеки в навчальному закладі

3. Посадові обов'язки Вчителя української мови та літератури:

Здійснює навчання і виховання учнів із урахуванням специфіки предмета, проводить уроки та інші
навчальні заняття закріплені за ним згідно розподілу навчального навантаження,
Реалізує прийняти в школі освітні програми у відповідності з навчальним планом і розкладом занять.
Забезпечує рівень підготовки та проводить ка високому методичному рівні навчання учнів відповідно до
програм та методик з української мови та літератури, використовуючи найефективніші прийоми, методи і
засоби навчання.

3.4 Визначає завдання і зміст занять з урахуванням віку, підготовленості, індивідуальних і психофізичних

особливостей учнів.

3.5 Повинен володіти сучасними формами, методами організації навчально-виховного процесу,
забезпечувати результативність та якість своєї праці.

Знати особливості змісту навчальних програм з української мови та літератури.
Надавати допомогу учням в оволодінні навчальними програмами
Створює умови для дотримання законних прав і свобод учнів.
Веде у встановленому порядку класну документацію, здійснює поточний контроль відвідувань І
успішності учнів за прийнятою в школі системою, виставляє оцінки в класний журнал і щоденник учня,
своєчасно надає адміністрації школи звітні дані.

3.10 Бере участь у встановленому порядку в підсумкової атестації учнів.

Допускає у визначеному порядку на заняття представників дирекції школи.
Заміняє на уроках тимчасово відсутніх вчителів згідно розпорядження заступника директора з
навчально-виховної роботи.
Готується до проведення занять, систематично підвищує свою кваліфікацію, бере участь в діяльності
міського та шкільного методоб'єднання вчителів української мови та літератури та інших формах методичної
роботи, яка прийнята в школі.

3.14 Один раз на 5 років проходить навчання на курсах підвищення кваліфікації з предмету.

Бере участь у роботі педагогічної ради школи і нарадах, які проводяться адміністрацією школи.
Систематично проводити інструктажі з учнями з правил безпеки праці під час навчальних занять.
Забезпечувати повну безпеку учнів, виконання вимог техніки безпеки під час проведення уроків та
позакласних заходів.
Турбуватися про збереження навчально-матеріальної бази з кабінету, обладнання, прийнятого на
відповідальне збереження згідно з відповідними документами, вносити пропозиції про покращення і
оздоровлення умов проведення навчального процесу, а також доводить до відома адміністрації школи про
всі недоліки в забезпеченні навчального процесу, які знижують життєдіяльність та працездатність учнів.
Оперативно повідомляє керівників про кожний нещасний випадок, приймає заходи щодо надання
першої лікарської допомоги.

Виконує правила внутрішнього трудового розпорядку школи.
Виконує правила і нормі охорони праці, техніки безпеки і протипожежного захисту закладу освіти
Дотримується правил виробничої санітарії та гігієни праці.

Виконує правила користування засобами пожежегасіння та індивідуального захисту,
Щорічно проходить періодичні медичні обстеження.
Чергує в школі у відповідності з графіком чергувань на перервах між заняттями, а також за 20 хвилин до
початку і протягом 20 хвилин після закінчення занять.
Проводити позакласну роботу з учнями,
Дотримується етичних норм поведінки в школі, побуті, громадських місцях, які відповідають
соціальному статуту вчителя.
У випадку виконання обов'язків завідувача кабінетом: - організовує поповнення кабінету обладнанням,
приладами та іншими матеріалами, приймає матеріальні цінності (крім меблів) під відповідальність за
збереження на підставі відповідних документів, забезпечує зберігання підзвітного майна, бере участь в
інвентаризації та списування майна кабінету - контролює обладнання кабінету індивідуальним засобами
захисту, а також наочною агітацією з питань забезпечення безпеки життєдіяльності - не допускає
проведення занять, пов'язаних з небезпекою для життя і здоров'я учнів і працівників школи з
повідомленням про це заступника директора школи з навчально-виховної роботи - вносить пропозиції щодо
покращення умов праці і навчання для включення їх в угоду з охорони праці

4, Права Вчитель української мови та літератури має право:

Брати участь в управлінні школою в порядку, передбаченому Статутом школи.
Захищати професійну честь та гідність.
Ознайомлюватися зі скаргами та іншими документами, що містять оцінку його діяльності, і давати свої
пояснення. ,
Захищати свої інтереси самостійно або через представника, в тому числі адвоката, у випадку
дисциплінарного чи службового розслідування, пов'язаного з порушенням педагогом норм професійної
етики,

На конфіденційність дисциплінарного (службового) розслідування за винятком випадків, передбачених
законом.
На вільний вибір форм, методів, засобів навчання, методи оцінювання знань учнів,
На підвищення кваліфікації і перепідготовку.
Атестуватися на добровільній основі на відповідну кваліфікаційну категорію та здобувати її в разі
успішного проходження атестації.
Давати учням під час занять і перерв обов'язкові розпорядження, які стосуються організації навчально-
виховного процесу і дотримання дисципліни.

4.10 Притягувати учнів до дисциплінарної відповідальності у випадку і в порядку, визначених Статутом і
правилами внутрішнього трудового розпорядку.

5. Відповідальність

5.1 У встановленому законодавством України порядку вчитель української мови та літератури несе відповідальність за: - життя і здоров'я учнів під час навчального процесу; - реалізацію в повному обсязі навчальних програм відповідно до навчального плану і розкладу навчального процесу; - порушення прав і свобод учнів

За невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього трудового
розпорядку школи, законних розпоряджень директора школи та інших нормативних актів, посадових
обов'язків, установлених цією інструкцією, вчитель української мови та літератури несе дисциплінарну
відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством.
За застосування, в тому числі одноразове, як методу виховання фізичного чи психологічного насильства
над учнем, а також скоєння іншого аморального вчинку вчитель української мови та літератури може бути
звільнений з посади відповідно до трудового законодавства і Закону України «Про освіту». Звільнення за
такий вчинок не є заходом дисциплінарного покарання.
За спричинення школі чи учасникам освітнього процесу збитків у зв'язку з виконанням (невиконанням)
своїх посадових обов'язків учитель української мови та літератури несе матеріальну відповідальність у
порядку і в межах, визначених трудовим і цивільним законодавством.

6. Взаємовідносини Вчитель української мови та літератури:

Працює в режимі виконання встановленому йому навчального навантаження у відповідності з
розкладом навчальних занять, бере участь в обов'язкових планових загальноосвітніх заходах, самостійно
планує діяльність, яка визначена його посадовими обов'язками
В період канікул, які не співпадають з відпусткою, залучається адміністрацією школи до педагогічної,
методичної чи організаційної роботи в межах часу, який не перевищує навчальне навантаження до початку
канікул. Графік роботи вчителя під час канікул затверджується наказом директором школи
Замінює у встановленому порядку тимчасово відсутніх вчителів на умовах погодинної оплати і згідно
тарифікації ( в залежності від тривалості заміни)
Замінюється на період тимчасової відсутності вчителями тієї ж спеціальності чи вчителями, які мають
відставання з навчального плану у викладанні предмета в даному класі
Одержує від адміністрації школи матеріали нормативно-правового і організаційно-методичного
характеру, знайомиться з відповідними документами
Систематично обмінюється інформацією з питань, які входять до його компетентності, з адміністрацією і
педагогічними працівниками школи
Дотримується правил внутрішнього розпорядку щодо організації робочого часу і його використання в
навчальному закладі 6.8 Планує заходи з української мови та літератури на навчальний рік, навчальну
чверть. План заходів затверджує директор школи.

РОЗРОБЛЕНО: Заступник директора ()

ПОГОДЖЕНО: Голова ПК ()

Інструкцію отримав(ла), з її змістом ознайомлений(на)

" " 200 р.

Живу у світі, створенім поетом

teachermov — Wed, 22 Apr 2015 07:43:00 GMT

Тією Богом забутою вулицею невтомно ходив смуток . Щодня у вишуканому вбранні він крокував обабіч доріг невимушено вільно, окутуючи густою темною вуаллю погляди перехожих.

Його постать ніким не оцінена , не оспівана й не змальована, бунтувала віхолою біля самотнього будинку. Занедбане подвір’я ледве дихало життям , яке, здавалося, вже давно минуло чи, можливо, затаїлося в закутку чужих спогадів і загубилося серед товщі ненависної пилюги й бруду.

$CUT$

Іноді вітер вривався у відчинені вікна й будоражив тишу пронизливим скрипінням . Злущена фарба , що подекуди виднілася на квартирці, непомітно падала на підлогу…і наганяла й без того сумні думки …

Зневажливо ця пора ставиться до роздумів, неначе павутинням, обвиває їх виноградною лозою.

Багато нарікань осіло краплинами сліз на жовто – багряному листі й хурделицею влетіло у відчинені двері.

Смуток невгамовно терзає душу дощовою хмарою невиплаканих сліз.

Промайнула осінь повз мене вітром, вибігла на подвір`я, як непроханий гість.

Зачекай!‑ вигукнула я, а вона мені у відповідь:
Вибачай, поспішаю до Творця Живого Величного Витонченого слова , в його палітри, музою на його долоні, величчю душі до всього живого. Мене він кличе.
Бувай!- промовила осінь і здійнялася в небо бульварів, де художники писали , творили красу небачену.

Я знову заглибилася в нерозгаданий світ власних міркувань, хапаючись міцно-міцно за нагоду звільнитися від обіймів безпросвітності ночі. Кімнату, напевно, бентежило те, що я знову з`явилася в її просторі. Вона здається, згодилася з тим, що безстрашно в її душу лив холодний дощ. І всьому провиною була стріха. Але це не головне. Стріху можна полагодити. Тут було щось інше , й це «щось» ховалося в затуманеному задзеркаллі, яке після злив, гралося з промінням сонця, а, можливо,- і в тих тріщинах - на стіні.

В іншій кімнаті почувся дитячий сміх, немов хвилею вітру занесло його, - відгукнувся ехом… і віддалився . Грізна віхола вщухла й відсторонилася до тіні будинку, немов ховаючи свої обриси за чужими фіранками.

Здається, хтось колись сказав, що чужі розмови не можна підслуховувати, але ми не можемо стверджувати, що цей хтось, рано чи пізно, не вчинив би зворотнього. Можливо, я не належу до категорії правильних людей і моїми роздумами ніхто не скористається, але не пошкодую за почутим, тоді, біля дверей, що виходили на подвір`я.

Мене зупинило щось. Я деякий час вслухалася в одноманітну тишу, ніби відчувала , коли вийду, її вже не буде. Натомість прийде набридливий міський гамір зі своїм скреготом.

Тільки- но я зробила крок, як почула глухий стукіт у дерев`яні ворота. Хтось зайшов і… злякав тишу, обірвавши щось важливе, і воно величаво перетворилося на самотні навіювання . Я не повірила очам: білою сніговою заметіллю уквітчана , гойдалася на гіллі осінь. Вкутана печаллю, вона втирала мої сльози,білими , як сніг долонями, а її вічно нестримний супутник вітер збирав свої теплі, прозорі мрії, і вони снували «бабиним літом» поміж густих вій.

Я тебе ніколи не залишу, повір мені, - промовив вітер і вкутав її тендітні плечі в теплу ковдру.
Невже ти не підкоришся владі зими? Ти знаєш, що було до нас раніше?- запитала осінь і, ніби зірвалася дощем, поринула повз обійми до білих хризантем, що ледь виднілися з- під першого снігу.
Знаю, але ти не та осінь, що була до цього, та й я інший. Ми не будемо повторюватися в комусь. Ці квіти для тебе, я дарую їх тобі. Хай увесь світ знає, що ми з тобою в цей час живемо за задумом нашого Творця.
Не бійся пересудів!- вигукнув вітер, ніби шукаючи підтримки в очах коханої.
А можливо, люди не здогадаються, чому мої вітри, на противагу часу, такі теплі, майже літні. Їм, мабуть, байдуже? Що в лютому буде вересень - і лише вітер буде завжди.

- Це буде прекрасно, я гадаю, що усім сподобається , а кому буде не -переливки, так це тим, у кого крижане серце. Вони чекатимуть своєї пори, коли їхні почуття відтануть.

- Я не знаю, що буде, про це знає лише дім,- промовила осінь й обвила долонями стіни, що від дощу стали вологими й подекуди в тріщинах з`явився іній.

Знаєш , так важко бути Людиною. Жити у чотирьох стінах, метушитися у своїх справах, обдумувати різну нісенітницю. Наш Творець теж був людиною, людиною - поетом. Бувало, замурує себе живцем у чотирьох стінах і почне щось писати, а потім безглуздо закреслювати слова, рвати аркуші.
І мені іноді здавалося, що усамітнення давно знало його в обличчя. Бувало, загляну до нього у вікно, погляну над чим він так довго працює. Можливо, в чомусь і допоміг би, але, здається, я тільки дратував його , куйовдив аркуші, розкидав повсюди. Така вже в мене природа, – бідкався вітер. А зараз… - лише пустий дім. Не стало поета, не стало й думок, що із світанком мерехтіли, виспівували сторінками майбутніх книг.
А ми з тобою вічні? Одне зрозуміло точно-пам`ять невмируща. Це людина ним створена. Пам`ятаєш сторінку 28 останньої книги поета, яка мала назву «Тихі кроки моєї долі …», там він змалював нас. Витворив із неземної глини, подарував нам серце, подобу, красу, а ми навіть не думали. Напевно, світ нас цьому не навчив – смутно промовила осінь і здійнялася до неба птахом.
Зачекай, я з тобою – вигукнув вітер. І вже разом, тримаючись за руки, вони стали одним цілим з небом і Всесвітом.

Так закінчилася ще одна історія кохання, сторінки її були перегорнуті, автор забув поставити свій автограф. А чи не він був у постатях двох персонажів, що знайшли шлях до свого Творця, промайнувши епізодами життя. Все було, здається, бездоганно, але чому не вписати тих самотніх хризантем до вічної осені - там би їм було краще. Настільки потрібно відчувати світ, щоб колись він відчув тебе. І не має значення геніальність, розум, кмітливість, має вагу краса, що за життя пізнається у стількох барвах, що не вистачить полотна змалювати. Міркувала, зважувала на терезах брехню й правду, красу й жахливість, а назустріч тому всьому поспішав час.

Я на мить відволіклася й почула розмову двох пересічних громадян, які йшли позаду мене:
Говорять, що в нашому місті, колись мешкав видатний поет, на жаль, не пам`ятаю прізвища та ім`я, але те, що він був талановитий,знають усі, – промовила перша пані.
Чому, це тоді, коли він такий геніальний, ніхто з людей про нього достеменно не знає.
Ось як був Т.Г. Шевченко – видатною особистістю, про нього слава до сих пір живе й житиме, а то ти, напевне, говориш про якусь нездару! – вигукнув інший, ніби словами пронизуючи простір.

Уособилася душа поета у вічній пісні, у казковості вранішнього туману, що сивиною сріблився над сонною вулицею.

А що сталося з красою дарованого світу, з тією людиною, яка створювала нове життя своєю поезією. Вони разом із Творцем і Сонцем ясніше, яскравіше дарували світові красу у вигляді нічних зірок. То було не що інше, як втілення поета у вічність ночі, його мрій у сплячу тишу.

Коли день спочивав на перині безтурботності, його вкривала імла буденщини.

Осінь знову кружляла із вітром вільно й невимушено. Створений поетом світ жив, відсторонюючись від зла, бездушності і зверхності.

І, здається, я стала частинкою його.

Поети-«шістдесятники»

teachermov — Wed, 22 Apr 2015 07:37:51 GMT

Вступ. Поети-«шістдесятники»

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1.     Тимчасове суспільне потепління 1950–1960-их років.
2.     Загальна характеристика культурологічного явища «шістдесятництва».
3.     Поняття дисидентського руху.
4.     Досягнення в прозі.
5.     Надбання поетів-«шістдесятників».

ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА БАЗА

Матеріали підручників

1. Мовчан Р. В., Ковалів Ю. І., С. 50–61.

2. Уліщенко А. Б., Уліщенко В. В. Хрестоматія. 11 клас, С. 608–609.

$CUT$

Додадкові джерела

1.     Сверстюк Є. Українська література і християнська традиція // Сучасність. – 1992. – № 12.
2.     Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту //Сучасність. – 2000. – № 4.
3.     Зарецький О. Українські шістдесятники і хрущовська відлига в етнокультурному просторі СРСР // Сучасність. – 1995. – № 4.
4.     Сверстюк Є. Шістдесятники і Захід // Сверстюк Є. Блудні сини України. – К., 1993.
5.     Медвідь В. Шістдесятництво: міф і реальність// Українські проблеми. – 1997. – № 1.

Інтернет-джерела

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Шістдесятники

2. http://www.ukrlib.com.ua/encycl/60/

ЗАВДАННЯ

1.     Опрацювати матеріали до теми.
2.     Скласти стислий конспект.
3.     Підготувати реферат – за бажанням.

4. Володіти такими поняттями: «хрущовська відлига», «шістдесятник», «дисидент».
5. Знати представників руху шістдесятників.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.      Чому можна стверджувати, що наприкінці 1950-х – на початку 1960-х українська культура зазнала відродження?
2.     Поясніть поняття «хрущовська відлига».
3.     Хто такі шістдесятники? Назвіть представників українського руху шістдесятництва.
4.     Розкрийте культурно-історичні витоки шістдесятництва.
5.     Охарактеризуйте світоглядні та естетичні засади шістдесятників.
6.     Хто такі дисиденти? Які причини виникнення диседенства?
7.     Проти кого вони виступали? Яке національне забарвлення набув дисидентський рух?
8.     Який рід літератури набув найбільшого розвитку в 1960-их роках?
9.     Які жанри розвивалися в цей період?
10.   Які епічні твори шістдесятників стали популярними серед читачів?
11.   Дайте загальну характеристику досягненням поетів-шістдесятників.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ

1. Тимчасове суспільне потепління 1950–1960-их років

У 1953 р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956 р. на XX з’їзді партії Микита Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так званої хрущовської відлиги. Є. Сверстюк, один із найяскравіших представників цього покоління, його філософ і літописець, так характеризував головний, світоглядно-психологічний, переворот, що настав: «…люди раптом прокинулись від падіння страшного ідола і кинулись до пробоїна в стіні, де він упав. Цілі ідеологічні загони було кинуто на заліплення пробоїни. Однак одиниці кинулись її розширювати. З цього почалися шістдесятники [...] – ті, яким засвітилась істина і які вже не захотіли зректися чи відступитися від украденого світла». З’явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на торжество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати і говорити.

Першими відчули й усвідомили цю свободу – інтелігенти. Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і ненависть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» – митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рівних влилися у цей широкий соціокультурний рух. У 1961 р. з’являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симоненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука.

Молоді таланти намагалися позбутися нагляду і тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 60-х pp. стала своєрідним центром національної культури. Наступного, 1962 р., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олійника («Б’ють у крицю ковалі»), книги малої прози В. Дрозда («Люблю сині зорі») та Є. Гуцала («Люди серед людей»). Це був таки справді – вибух. У культурне життя під’яремної України увірвалася зграя молодих талантів, які здійснили справжню революцію в найрізноманітніших мистецьких сферах: в літературі, кіно, малярстві.

2. Загальна характеристика культурологічного явища «шістдесятництва»

Ця хвиля творчої свободи явила Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими і новими, а тепер є славою і гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в історії.

Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з’явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово – як виявилося згодом – не лише в мистецтві, але й у суспільному житті.

Та реакція на свідоме новаторство двадцятип’ятилітніх «порушників супокою» була різною. Діапазон оцінок їх дебютних публікацій – від захопленого схвалення до категоричного осуду. Щойно читацька публіка трохи отямилася від перших вражень, розгорілися дискусії на вічні теми: батьки і діти, традиції чи новаторство. На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності… Та в цій запальній полеміці пролунали й інші голоси – на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко.

Шістдеся́тники – назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х – у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.

У політиці 1960–1970-х років ХХ століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в’язні та «в’язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х – початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х – на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики – М. Горбачов, О. Яковлев; філософи О. Зінов’єв, Ю. Левада, політологи О. Бовін, Ф. Бурлацький, редактори масмедіа – В. Коротич, Є. Яковлєв, С. Залигін та багато інших.

Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдовзі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В.Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Щевчук, Р. Іваничук, Н. Бічуя); майстри художнього перекладу (зі старших – М. Лукаш, Г. Кочур, з молодших – А. Перепадя й А. Содомора); літературні критики (І. Світличний, І, Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська); малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська, B. Зарецький, Г. Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук); кіномитці й театральні діячі (режисери C. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк, актор І. Миколайчук); композитори (В. Сильвестров, Л. Грабовський, Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк); публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевеька) та багато інших.

У 60-х pp. відбувся перегляд морально-етичних цінностей у житті та літературі, загострилося питання правди та історичної пам’яті. Свій варіант зведення рахунків із несправедливим минулим і сучасністю запропонував М. Стельмах у романі «Правда і кривда». Він одним із перших в УРСР звернувся до забороненої теми – голодомору 1932–1933 pp. та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), хоча повністю розкрити її з огляду на тогочасну цензуру йому не вдалось.

Письменники здійснювали прориви з накинутих владою шор «виробничого роману», позбавленого людинознавчої глибини (П. Загребельний: «День для прийдешнього», «Спека»; Ю. Мушкетик: «Серце і камінь» та ін.). Оновлювальні віяння торкнулися й драматургії, де неподільно панував О. Корнійчук. Глядачі звернули увагу на появу драми О. Левади «Фауст і смерть», комедії О. Коломійця «Фараони» тощо.

Згодом шістдесятництво гуртувалося не тільки довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-культурних організаціях – зі статутом, «керівними органами», плановими заходами. У Києві це був клуб творчої молоді «Сучасник» (голова – Л. Танюк), у Львові – «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до створення якого став творчий візит до галицької столиці І. Дзюби, М. Вінграновського, та І. Драча 1962 р. Тут збиралися, щоб обговорити мистецькі й громадські питання, послухати гарну поезію й музику; клуб організовував творчі вечори, вистави, виставки. Лунали гострі думки і «заборонені» слова – «Україна», «нація» (замість «УРСР», «радянський народ»), поширювалася «нерекомендована» чи й просто «крамольна» література, зароджувався «самвидав».

Культурно-історичні витоки шістдесятництва

Ë світова культура (особливо модернові література та малярство XX століття);

Ë українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);

Ë народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво).

Світоглядні засади шістдесятників

Ü лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу);

Ü гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості – центру Всесвіту);

Ü духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника);

Ü духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);

Ü моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);

Ü космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

Ü активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам’яті як оберегів нації;

Ü культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

Естетичні засади шістдесятників

Ï критика інакшістю – заперечення соцреалізму власною творчістю;

Ï естетична незалежність, відстоювання свободи митця;

Ï єдність традицій (національних і світових) та новаторства;

Ï індивідуалізація (посилення особистісного начала);

Ï інтелектуалізм, естетизм, елітарність.

Період загальної ейфорії був досить коротким. Пророчо висловився Д. Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада…»: «…Здох тиран, але стоїть тюрма!». Ці рядки стали пророцтвом-пересторогою, адже хрущовський постсталінізм не був цілковитим запереченням сталінізму. Тоталітарний режим зовні лібералізувався, але не розпрощався з тоталітарними методами. Уже в жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце прийшов Л. Брежнєв. А в серпні-вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за грати, переважно були шістдесятники: критик І. Світличний, маляр О. Заливаха, правозахисники В. Мороз, брати Горині… Почалася ера лицемірства й брехні, доносів і наклепів, закритих судів і публічних покаянь, тюрем і спецбожевілень, а то й фізичних розправ, замаскованих під кримінальні злочини (наприклад, звірячі вбивства художниці А. Горської, композитора В. Івасюка).

4 вересня 1965 р. під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» І. Дзюба виступив із заявою-протестом проти арештів української інтелігенції. Його підтримали В. Чорновіл, В. Стус, який, незважаючи на крики в залі, голосно вигукнув: «Хто проти тиранії, встаньте!». Відважні піднялися. Решта залишилися сидіти. Усі відчували: настав час вибору. Або відстоювати свої позиції «до кінця», або «пристосуватись» до нових умов життя, або «демонстративно» замовчати. Саме перед таким вибором постали шістдесятники. їхня юність закінчилася разом з першими арештами. Друга хвиля арештів прокотилася 1972 р. (тоді забрали В. Стуса, В. Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюбу, І. Калинця…) – багатьох із них змусила передчасно посивіти. 1980 pp. – третя хвиля. Розпочалася жорстока боротьба комуністичного режиму з інтелігентами-гуманістами, яких зазвичай проголошували «буржуазними націоналістами».

3. Поняття дисидентського руху

Головних варіантів виходу з цієї кризової, «межової» (у термінології екзистенціалістів) ситуації було всього три:

Ü дисидентство (від лат. dissidens незгодний) – В. Стус, І. Світличний, А. Горська та ін.;

Ü «внутрішня еміграція» – самоізоляція у власному внутрішньому світі, втеча в мовчання (Л. Костенко, В. Шевчук, М. Коцюбинська та ін.);

Ü конформізм (від лат. conformis – подібний, відповідний) – намагання ціною моральних та ідейних поступок врятувати власне життя й кар’єру; пасивне сприйняття нав’язуваної ідеології, підпорядкування «правилам гри» тоталітаризму заради фізичного виживання (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич…).

Дисидентство – виступ проти існуючого державного ладу чи загально прийнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви.

Дисиденти підхопили естафету боротьби за громадянські й національні права українського народу з рук попередніх поколінь українських патріотів – учасників визвольної боротьби 1917–1921 рр., вояків УПА і підпільників ОУН, котрі не припиняли своєї діяльності в Західній Україні протягом 50-х років.

Помітний вплив на формування інакодумства в Україні справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах так званого соціалістичного табору, зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині, розпаду світової колоніальної системи на рубежі 50–60-х років, розгортання світового правозахисного руху, стимулювання прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в Україні «Загальною декларацією прав людини».

Дисидентський рух в Україні неминуче набув національно-демократичного забарвлення. Він заявив про себе ще в середині 50-х – на початку 60-х років, навіть раніше, ніж у Ленінграді, Москва та інших містах Росії.

Групи дисидентського руху

1. Діяла група «Об’єднання», яка проіснувала з 1956 по 1959 рік. Вона нараховувала 15 активних учасників (В. Леонюк, Я. Гасюк, Б. Христич та інші), складалася переважно з колишніх політв’язнів, ідейно була близька до ОУН. Девізом діяльності групи можна взяти рядки з вірша одного з її учасників:

«Смертні ми люди – справа безсмертна, Віримо в святість її!».

Після викриття і судового процесу учасники були ув’язнені, реабілітовані в 1992 р.

2. Інша організація, що діяла у Львові, – Український національний комітет, нараховувала 20 активних учасників. Керівниками і організаторами групи були Б. Грицин та І. Коваль. Вона намагалася створити підпільну мережу для подальшої організації збройної боротьби, а на початку своєї діяльності робила акцент на пропаганді й організації легальних форм боротьби. У програмі групи проголошувалося:

ü повна національна незалежність;

ü український уряд, вибраний народом;

ü українські суверенні границі;

ü ліквідація колгоспної системи;

ü проведення нової аграрної земельної реформи;

ü запровадження нового законодавства;

ü виселення за межі держави всіх інших націй;

ü українська національна армія;

ü розроблення нової конституції;

ü свобода слова і друку.

Група проіснувала з 1958 по 1961 р., потім була викрита, а члени її засуджені. У своїй діяльності група намагалася об’єднати всі існуючі підпільні антирадянські групи.

3. У 1961 р. відбулась спроба організувати в с. Золотники Тернопільської області Українську національну партію. Ініціатором створення УНП був Є. Гогусь, колишній остарбайтер, вояк дивізії СС «Галичина». Своєю метою УНП проголошувала створення незалежної України. Учасники УНП покладали надії на міжнародний конфлікт і вступ на територію України іноземних військ. УНП практично нічого не встигла вчинити. Учасники групи були засуджені до максимальних строків ув’язнень.

4. Однією з найбільших теоретично підготовлених була Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що утворена у 1958 р. на чолі з юристом Л. Лук’яненком. На відміну від попередніх груп вона складалася з людей, що мали вищу освіту. Першочерговим завданням групи було вироблення ідейних засад руху. Серед учасників групи не було єдності у цьому питанні. Одні пропонували марксизм-ленінізм, інші категорично це відкидали. Завдання спілки – несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною демократичною державою. Спілка мала політичну програму і об’єднувала близько 30 членів.

5. Найбільшою і найкраще теоретично і практично підготовленою підпільною організацією був Український національний фронт (УНФ). Він об’єднував майже 150 чоловік. Створення УНФ пов’язане з Д. Квацком. Організація уявлялася як загальнонаціональний і антиколоніальний рух. Діяльність організації з випуском самвидавом журналу «Воля і Батьківщина». За 1964–1966 рр. було видано 16 номерів журналу, 96 примірників. Напередодні ХХІІІ з’їзду КПРС УНФ звернувся до його учасників з меморандумом. Проте цей факт було приховано від учасників з’їзду. Було створено програму і статут організації. Головною метою проголошувалось здобуття незалежності України. Діяльність УНФ збагатила український рух новими ідеями і сприяла розвитку суспільно-політичної думки. Так, діячі УНФ вважали необхідним об’єднання всіх національних рухів країн Східної Європи в боротьбі проти Московського поневолення. Новацією було те, що у своїй боротьбі український рух повинен апелювати до світової громадськості. У боротьбі за незалежність потрібно об’єднувати всі сили, що мають спільну мету, незалежно від ідеологічних розбіжностей. Боротьбу повинен очолити всеукраїнський рух. Згодом ці ідеї були реалізовані в діяльності УГГ, НРУ.

За звітами КДБ, у другій половині 1950-х років в Україні було викрито близько 50 антирадянських груп у різних регіонах України (Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська та інші області).

Всі ці групи та організації започаткували новий етап національно-визвольної боротьби, який взяв за основу ненасильницькі методи.

4. Досягнення в прозі

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам’ять, людина у всьому багатстві її проявів – суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства).

Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика (М. Шамота та ін.) намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя тощо.

Водночас навіть у межах офіціозної імітаційної літератури пробивалися струмені опозиції. З літературного обігу було вилучено роман О. Гончара «Собор» на тій підставі, що в ньому мовилося про потребу відновлення національної пам’яті, про право людини на свободу, засуджувалися прояви пристосуванства та національного нігілізму. В одну неподільну сув’язь поєднував долю давнього і нинішнього Києва П. Загребельний у романі «Диво», намагався поетапно висвітлити перебіг національного минулого («Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан» тощо). Письменники розширяли вікові рамки, зважувалися полемізувати з офіційною історіографією, яка відмовляла українству в знанні свого справжнього родоводу. Тому брутальній критиці було піддано романи «Мальви» Р. Іваничука та «Меч Арея» І. Білика. Давню традицію самовидців-речників культурної опозиції продовжував В. Шевчук. У його творах часто зображені персонажі-книжники, наприклад, Семен-затворник («На полі смиренному»), Ілля Турчиновський («Три листки за вікном»). Подібна манера спостерігається і в його романах, присвячених сучасності («Дім на горі»).

5. Надбання поетів-«шістдесятників».

Явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус).

Суттєві зміни стались і в поезії Д. Павличка. З неї спроквола витіснялися штампи «соціалістичного реалізму», за якими дійсність розколювалася на дві непримиренно ворожі сили, що фарбувалися в контрастні чорний та білий кольори. Лірика дедалі глибше виповнювалася розмаїттям барв і форм, пізнавала принади яскравої метафори, проймалася насолодою творчого експерименту. Свідчення цьому – збірка «Гранослов» (1967). Високі морально-етичні критерії поет обґрунтовував і у великих віршованих формах («Поєдинок», «Вогнище» та ін.), до яких зверталися й інші поети.

Можливо, найповніше в цьому жанрі розкрився талант Б. Олійника. Скромно дебютувавши у 60-х pp., він поступово саморозкривався у філософському осмисленні принципових явищ етичного змісту («Дорога», «Рух», «Урок». «Доля» тощо). Особливе місце в його доробку посідає поема-цикл «Сиве сонце моє». З переконливою силою художнього слова тут одухотворюється постать матері.

Діаметрально протилежної позиції послідовно дотримувалася Л. Костенко. Вона зуміла показати особистий приклад спротиву офіціозній імітаційній літературі. Не подаючи своїх рукописів до видавництв і журналів, вона кинула виклик тогочасному суспільному ладові. В її доробку відсутні поетичні акорди про «щасливе життя» під «мудрим керівництвом» компартії. Після збірки «Мандрівки серця» (1961) лише 1977 р. з’явилася її книжка під символічною назвою «Над берегами вічної ріки». Невдовзі в українській літературі сталась особлива подія, пов’язана з публікацією її історичного роману у віршах «Маруся Чурай» (1979). Читача вразила не тільки нова, свіжа інтерпретація відомого сюжету про легендарну співачку часів Хмельниччини, а й потужний спалах історії. Ця надчутлива перейнятість пам’яттю роду і народу перетворилася на провідну в поемах «Скіфська одіссея», «Дума про трьох братів неазовських» та у віршах, позначених історіософічною пристрастю («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Князь Василько», «Чадра Марусі» тощо). Поетеса змогла сфокусувати історичну перспективу в одну точку. Але, на відміну від представників «празької школи», вона не так заглиблювалася в минуле, як переводила його в сучасне.

Вклонимося Кобзарю(part2) .Конспект уроку - Плани уроків

teachermov — Wed, 22 Apr 2015 07:23:24 GMT

part1>>http://ukrteacher.ucoz.ua/news/vklonimosja_kobzarju_konspekt_uroku_plani_urokiv/2015-04-22-56

2. Т. Шевченко – художник.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учень: Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду…

Ведучий: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса

Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Ведуча: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини нам у спадок залишив Т. Шевченко.

Діти розглядають альбом і картини Т.Шевченка.

Учень: Так у людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Ведучий: Тарас Григорович Шевченко… тонкий проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя – «Кобзар» відстояв і зберіг національнугідність свого багатостраждального народу.

Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка.

Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.1837 року він написав баладу «Причинна».Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка». Їх об’єднує казково-фантастичний перебіг подій, драматизм ситуації, потужний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини.

В основу твору «Тополя» покладено народну баладу «Ой, чиє то жито» - про перетворення дівчини на тополю.

Послухаємо цю пісню у виконанні фольклорного ансамблю ліцею «Червоні мальви».

Зразком романтичної балади є «Причинна».

Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий».

Учениця читає уривок з «Причинної».

Ведучий: Незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «на папері сумними рядками» (Звучить пісня «Думи мої, думи мої….») Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі?

Читає поезію «І виріс я на чужині….».

Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Що приніс цей рік Шевченкові? Він повертається в Україну, щоб жити на Батьківщині. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. Саме в цей час пише твори «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Невольник», «Великий льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа». Шевченко багато їздив по ь Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки поневоленого народу. Прямим вираженням не сприйняття і гнівного осуду самодержавства була поема «Сон», що стала справжньою причиною довголітнього поневіряння поета в солдатах.

І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на «височайшу» заборону.

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, … але не каюсь!

Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще.

Саме на засланні поет створив свій прекрасний шедевр «Садок вишневий коло хати», в якому бачить ідеал України.

(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати…»)

Ведучий: Два генія має Україна – пісню й поета Шевченка, рівного якому по його ролі в історії духовної культури важко знайти.

Ведуча: В далеких степах Казахстану він дуже тужив за Україною, згадував її пісні. Як ми знаємо, Шевченко сам гарно співав.

Послухаємо українські народні пісні у виконанні учнів нашого ліцею.

Гуртова Яна виконає пісню «І спать мені не хочеться.» та «Ой Джиґуне, джиґуне»

Учениця 3-го Е курсу Чевтаєва Кристина виконує пісню «Ой, у вишневому садку…»

Ведучий: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син,і буде мати,

І будуть люди на землі.

4. Ми тебе незабудемо, Тарасе.

Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. До поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Ведучий: Минуло 196 років із дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.

Учень: У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось – і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.

Учень читає напам’ять вірш «Заповіт».

На сцену виходять всі учасники, беруться за руки.

Ведучий: Згідно з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо: «Гуртом ми сильні і безпечні!»

Ведуча: Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!»

Звучить пісня «Боже, Україну збережи».