Осінь

Прийшла осінь. Стоять теплі, золоті дні. Повітря стало чистим, прозорим. Відкрилися степові простори, далекі скіфські кургани в примарнім сіянні ласкавого сонця здаються попелясто-сірими. Край дороги — яскрава квітка ромашка. Ранками на її чистих пелюсточках блищать сріблясті крапельки — це розтав перший приморозок. А квітка живе, не губить своїх пелюсток на землю.

Увечері небо стає сірувато-рожевим. На тлі оранжево-попелястої зірниці чорні зграї ворон, що летять на ночівлю, розпростерши крила, здаються якимись фантастичними істотами. Ліс стоїть задумливий, тихий, тільки листя тріпоче від тривожного повіву вітру. Поле з кожною хвилиною все більше темніє. Здається, ніби сутінки розтікаються хвилями із балок і ярів, покривають землю, застилають ліс. На сірому небі покотилась, упала зірочка.