Нам, мужчинам, дорікають:
їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи
Місць не уступаєм,
Бо, мовляв, усі мужчини
Некультурні й грубі,
В цьому треба розібратись, Громадяни любі. Якось їхав я трамваєм, А уздовж проходу Спресувалось душ 15 Женського народу. Треба встати й місце дати, А кому охота? Ти стоятимеш, а сяде Татя жовторота. Я підвівся і питаю:
- Женщини і дами!
Хто найтовша і найстарша Буде тут між вами? Всі мовчать, мов без'язикі, Мов заклало вуха. Я и кинув одній особі:
- Йди сідай, старуха! А вона якраз попалась із єхидних штучок.
- Та сиди вже там, - говорить, -Теж мені, онучок.
Я до іншої звертаюсь Благородно й чинно:
- Ви, по-моєму, найтовша, Йдіть сідайте, тітко.
А вона стоїть, мов скеля,
Наче й не до неї, Не оцінює культури Й чемності моєї. Я до третьої заходжу З іншого вже краю.
- Вам, мамашо, скільки років Стукнуло, - питаю.
А вона скривилась гірко І сказала строго:
- То тебе об стінку лобом Стукнули малого.
Я, таку почувши фразу, Опустився зразу. Більше женщинам я місця Не давав ні разу. І мене тепер не стягне Найсильніший трактор. Ми, мужчини, теж умієм Показать характер.